PTZ-89: китайський винищувач танків
Загострення відносин між СРСР і
КНР, апогеєм якого став конфлікт за о. Даманський у 1969 році, наочно показало,
що повномасштабна війна між двома соціалістичними державами цілком ймовірна.
Китайське військово-політичне керівництво прекрасно усвідомлювало технічну
перевагу радянської армії (як у якісному, так і в кількісному відношенні). У
пошуках шляхів компенсації свого відставання китайці звернулися до асиметричних
заходів. Одним із способів боротьби з танковою загрозою зі Сходу стало розвиток
концепції гарматного винищувача танків, що призвів до взяття на озброєння
машини PTZ-89.
Під
час Другої світової війни винищувачі танків стали одним із основних класів
бронетехніки. Озброєні потужними гарматами, маневрові й достатньо захищені,
вони були ефективним засобом боротьби з ворожими танками. Однак у післявоєнні
роки цей клас швидко занепав: посилення бронезахисту танків укупі з розвитком
протитанкових ракетних комплексів швидко звести нанівець роль гарматних винищувачів
танків. Нечисленні винятки, як-от західнонімецький «Kanonenjagdpanzer», лише
підтверджували правило. Певний розвиток отримали лише легкі винищувачі танків,
призначені для використання в особливих умовах — як з традиційними гарматами
(американський M56 «Scorpion», радянський АСУ-57), так і з безвідкатними (американський
M50 «Ontos», японський «тип 60»). З іншого боку, ідея гарматного винищувача
таків виглядала дуже привабливо як проста й недорога альтернатива технологічно
складним ПТРК. У цьому аспекті вона й привернула увагу китайських військових.
Проте перша спроба створити винищувач танків, озброєний безвідкатними гарматами,
не увінчалася успіхом — WZ-141, хоч і доводився досить тривалий час, на
озброєння не надійшов. Більш успішною (хоча й не менш тривалою) виявилася
розробка самохідної установки з традиційною гладкоствольною гарматою.
Проблема
гармати
Ключовим
питанням при створенні винищувача танків був вибір озброєння. Китайська
промисловість виготовляла 100-мм нарізну танкову гармату (копію радянського
Д-10Т2С), але її потужність явно не відповідала вимогам другої половини 1970-х
років. Вивчення гармати У-5ТС з затрофеєного на Даманському танка Т-62
підштовхнуло китайську конструкторську думку у вірному напрямі: потрібна
гладкоствольна гармата, що веде вогонь бронебійними підкаліберними оперними
снарядами (БОПС). Спробували придбати технологію виробництва 120-мм гармати в
ФРН, але зробити цього не вдалося. Довелося покладатися на власні сили.
У
1978 році в КНР була затверджена програма розробки 120-мм гладкоствольної
гармати, призначеної для перспективних танків. Ключовою вимогою була здатність
уражати танк Т-72 бронебійним оперним підкаліберним снарядом на дальності 2000
м. Уже в 1979–1980 роках почалися випробування прототипів гармати, створених
заводом №447. Такі стислий терміни створення гармати наводить на думку, що
китайцям таки вдалося отримати доступ до західних технологій. Результати
випробувань виявилися, загалом, позитивними. Однак на початку 1980-х років КНР
вдалося придбати на Близькому Сході екземпляр експортного варіанта танка Т-72.
Це зумовило зміну пріоритетів: тепер для основного бойового танка створювалося
125-мм гармати, скопійовані з 2А46. Попри це китайці не поклали всі яйця в один
кошик і продовжили доводити також 120-мм гармату. Тепер її розглядали як
озброєння винищувача танків.
У
1983 році почалися випробування удосконаленого варіанта 120-мм гармати зі
стволом, довжина якого була збільшена до 52 калібрів (німецький прототип і,
ймовірно, ранні варіанти китайської гармати мали ствол довжиною 44 калібри).
Гармата показала непогані характеристики: її БОПС на дистанції 2000 м пробивав
460 мм гомогенної катаної броні. Водночас сила віддачі гармати робила
неможливим реалізацію початкового задуму — створення винищувача танків на шасі
легкого танка «тип 62». Потрібно було посилене шасі, причому бажано таке, що вже
серійно вироблялось. І такий варіант вдалося підібрати.
Реалізація концепції
Підходящим варіантом стало гусеничне
шасі WZ-321, створене для 152-мм самохідної гаубиці PLZ-83 і згодом також
використане в реактивній системі залпового вогню PHZ-89. Воно цілком могло
витримати віддачу 120-мм гармати. WZ-321 мало ще одну перевагу — уніфікацію з
іншими типами озброєння китайської артилерії (новий винищувач танків
позиціонувався саме як артилерійське озброєння).
Випробування винищувача танків на
шасі WZ-321 почалися у 1984 році. Роком пізніше самохідну вперше
продемонстрували обмеженому колу офіційних осіб. На озброєння її прийняли у
1989 році як «тип 89». Уже в новому столітті, з впровадженням уніфікованої
системи позначень, самохідку охрестили PTZ-89 (Pao Tujiche Zixing —
артилерійська система, штурмова, самохідна).
Винищувач
танків повністю зберіг компоновку базової машини з переднім розташуванням
моторно-трансмісійного відділення та зсуненою в корму баштою кругового
обертання. Відділення управління з робочим місцем механіка-водія (зміщеним до
лівого борту) розташоване між моторно-трансмісійним і бойовим відсіками. Ще
троє членів екіпажу (командир, навідник і заряджальник) знаходяться у башті.
Конструкція корпуса й башти — зварна, із сталевих бронелистів максимальною
товщиною 50 мм (башта) і 10 мм (корпус). Доступ у бойове відділення
здійснюється через люки в даху башти та через одностулкові двері в кормовій
стінці корпуса (які також служать для завантаження боєкомплекту).
САУ
обладнана 12-циліндровим дизельним двигуном WR-4B (копія німецького мотора
«Дойц» 12150L) — рідинного охолодження, з турбонаддувом, що розвиває потужність
520 к.с. Трансмісія механічна, планетарного типу. Питома потужність становить
16,75 к.с./т, що забезпечує самохідці добру рухливість. Максимальна швидкість —
55 км/год, запас ходу по шосе — 450 км. Ходова частина з одного борту включає
ведуче колесо переднього розташування, натяжне — заднього, шість опорних катків
з торсіонною підвіскою і три підтримуючі ролики. Характерна риса шасі —
нерівномірне розташування опорних катків: відстань між 1-м і 2-м, 3-м і 4-м, а
також 5-м і 6-м катками помітно більша, ніж між 2-м і 3-м, а також 4-м і 5-м.
Основне
озброєння PTZ-89 — 120-мм гладкоствольна гармата, оснащена ежектором для
виведення порохових газів і теплоізоляційним кожухом. Боєкомплект складається з
30 (за іншими даними — 36) унітарних пострілів, частина яких розміщена в
боєукладці в кормовій ніші башти, а частина — у кормі корпуса. У деяких
публікаціях згадується наявність на PTZ-89 «напівавтоматичної системи
заряджання», але, по суті, йдеться про досильник з електроприводом. Заявлена швидкострільність
— 10 постр./хв. Допоміжне озброєння представлено 12,7-мм зенітним кулеметом
QJC-88, встановленим на турелі над люком. Частина публікацій згадує наявність
7,62-мм кулемета, спареного з гарматою, але на фотографіях PTZ-89 цього
озброєння не видно. Стабілізатора озброєння немає, тому PTZ-89 може вести
вогонь лише з місця.
До
боєкомплекту гармати входять снаряди трьох типів — бронебійний підкаліберний
оперений (БОПС), кумулятивний і осколково-фугасний. Початкова швидкість БОПС
становить 1660 м/с, кумулятивного снаряда — 960 м/с, ефективна дальність вогню
БОПС — 2500 м, осколково-фугасним снарядом — 9000 м. На PTZ-89 застосовано
систему управління вогнем TSFCS-C від танка «тип 79». У базовому варіанті вона
включає денний приціл, лазерний віддалемір і балістичний обчислювач. Командир
САУ має спрощений денний приціл.
PTZ-89 оснащена двома блоками димових
гранатометів (по чотири стволи), розташованими в передній частині башти, а
також термодимовою апаратурою, що забезпечує постановку димової завіси шляхом
впорскування палива в випускний тракт двигуна. САУ обладнана системою захисту
від зброї масового ураження та швидкодіючою протипожежною системою.
Виробництво та служба
Вважається,
що серійне виробництво винищувача танків PTZ-89 розпочалося ще у 1988 році, і
до 1989 року армія отримала першу партію з двох десятків САУ. Серійні самохідки
відрізнялися від прототипів дещо зміненою формою башти. Загальний обсяг
виробництва точно невідомий: у різних джерелах він коливається від «трохи
більше сотні» до 230 екземплярів. У будь-якому разі темпи випуску були невисокими
й не перевищували 15–25 машин на рік.
Під час
модернізації у 1990-х роках до системи управління вогнем самохідки PTZ-89 було
введено нічний канал. Також з’явився новий БОПС, вольфрамове осердя якого на
дистанції 2000 м пробивало 550 мм сталевої броні (початковий варіант снаряда
пробивав 460 мм). Робилися спроби й глибшої модернізації шляхом установлення
гармати зі стволом, подовженим до 58 калібрів (її БОПС забезпечував
бронепробивність 700 мм на дистанції 2000 м). Однак у серійне виробництво цей
варіант винищувача танків так і не запровадили.
Як ми
вже зазначали, у НВАК мисливець танків PTZ-89 вважався озброєнням артилерії.
Відповідною була й організація частин, озброєних такими самохідками. Трибатарейні
дивізіони (по 18 САУ) входили до складу артилерійських полків низки танкових
дивізій Пекінського та Цзинаньського військових округів. Проте служба PTZ-89
виявилася порівняно недовгою. 5 листопада 2015 року цей винищувач танків
офіційно зняли з озброєння.
Чому
ж кар’єра PTZ-89 завершилася так швидко? Ймовірно, причиною став інтенсивний
розвиток танкобудування в КНР, унаслідок чого НВАК отримала достатню кількість
танків — як основних бойових, так і легких. У результаті гусенична бойова
машина з танковим озброєнням, але не танк за суттю, виявилася просто зайвою.
Водночас у КНР продовжується розвиток колісних винищувачів танків — бронемашин
із важким гарматним озброєнням. Але це вже тема іншої розповіді…
Тактико-техничні характеристики САУ PTZ-89
|
Бойова маса, т |
31 |
|
Екіпаж, чол. |
4 |
|
Озброєння (боєкомплект) |
1 120-мм гармата (30 снарядів),
1 12,7-мм кулемет |
|
Розміри,
мм: |
|
|
довжина висота ширина |
8240 3230 2800 |
|
Потужність двигуна, к.с. |
520 |
|
Максимальна швидкість, км/год |
55 |
|
Запас ходу, км |
450 |
Шановні читачі, якщо моя писанина вас зацікавила – можете докинути трошки на книжечки: https://buymeacoffee.com/andrijkhar9
Приватбанк: 5168 7456 7352 6783








Коментарі
Дописати коментар