PTZ-89: китайський винищувач танків

 

Загострення відносин між СРСР і КНР, апогеєм якого став конфлікт за о. Даманський у 1969 році, наочно показало, що повномасштабна війна між двома соціалістичними державами цілком ймовірна. Китайське військово-політичне керівництво прекрасно усвідомлювало технічну перевагу радянської армії (як у якісному, так і в кількісному відношенні). У пошуках шляхів компенсації свого відставання китайці звернулися до асиметричних заходів. Одним із способів боротьби з танковою загрозою зі Сходу стало розвиток концепції гарматного винищувача танків, що призвів до взяття на озброєння машини PTZ-89.

 

Під час Другої світової війни винищувачі танків стали одним із основних класів бронетехніки. Озброєні потужними гарматами, маневрові й достатньо захищені, вони були ефективним засобом боротьби з ворожими танками. Однак у післявоєнні роки цей клас швидко занепав: посилення бронезахисту танків укупі з розвитком протитанкових ракетних комплексів швидко звести нанівець роль гарматних винищувачів танків. Нечисленні винятки, як-от західнонімецький «Kanonenjagdpanzer», лише підтверджували правило. Певний розвиток отримали лише легкі винищувачі танків, призначені для використання в особливих умовах — як з традиційними гарматами (американський M56 «Scorpion», радянський АСУ-57), так і з безвідкатними (американський M50 «Ontos», японський «тип 60»). З іншого боку, ідея гарматного винищувача таків виглядала дуже привабливо як проста й недорога альтернатива технологічно складним ПТРК. У цьому аспекті вона й привернула увагу китайських військових. Проте перша спроба створити винищувач танків, озброєний безвідкатними гарматами, не увінчалася успіхом — WZ-141, хоч і доводився досить тривалий час, на озброєння не надійшов. Більш успішною (хоча й не менш тривалою) виявилася розробка самохідної установки з традиційною гладкоствольною гарматою.

 

Проблема гармати

 

Ключовим питанням при створенні винищувача танків був вибір озброєння. Китайська промисловість виготовляла 100-мм нарізну танкову гармату (копію радянського Д-10Т2С), але її потужність явно не відповідала вимогам другої половини 1970-х років. Вивчення гармати У-5ТС з затрофеєного на Даманському танка Т-62 підштовхнуло китайську конструкторську думку у вірному напрямі: потрібна гладкоствольна гармата, що веде вогонь бронебійними підкаліберними оперними снарядами (БОПС). Спробували придбати технологію виробництва 120-мм гармати в ФРН, але зробити цього не вдалося. Довелося покладатися на власні сили.

 

У 1978 році в КНР була затверджена програма розробки 120-мм гладкоствольної гармати, призначеної для перспективних танків. Ключовою вимогою була здатність уражати танк Т-72 бронебійним оперним підкаліберним снарядом на дальності 2000 м. Уже в 1979–1980 роках почалися випробування прототипів гармати, створених заводом №447. Такі стислий терміни створення гармати наводить на думку, що китайцям таки вдалося отримати доступ до західних технологій. Результати випробувань виявилися, загалом, позитивними. Однак на початку 1980-х років КНР вдалося придбати на Близькому Сході екземпляр експортного варіанта танка Т-72. Це зумовило зміну пріоритетів: тепер для основного бойового танка створювалося 125-мм гармати, скопійовані з 2А46. Попри це китайці не поклали всі яйця в один кошик і продовжили доводити також 120-мм гармату. Тепер її розглядали як озброєння винищувача танків.

 

У 1983 році почалися випробування удосконаленого варіанта 120-мм гармати зі стволом, довжина якого була збільшена до 52 калібрів (німецький прототип і, ймовірно, ранні варіанти китайської гармати мали ствол довжиною 44 калібри). Гармата показала непогані характеристики: її БОПС на дистанції 2000 м пробивав 460 мм гомогенної катаної броні. Водночас сила віддачі гармати робила неможливим реалізацію початкового задуму — створення винищувача танків на шасі легкого танка «тип 62». Потрібно було посилене шасі, причому бажано таке, що вже серійно вироблялось. І такий варіант вдалося підібрати.

Прототип САУ PTZ-89

 

Реалізація концепції

 

Підходящим варіантом стало гусеничне шасі WZ-321, створене для 152-мм самохідної гаубиці PLZ-83 і згодом також використане в реактивній системі залпового вогню PHZ-89. Воно цілком могло витримати віддачу 120-мм гармати. WZ-321 мало ще одну перевагу — уніфікацію з іншими типами озброєння китайської артилерії (новий винищувач танків позиціонувався саме як артилерійське озброєння).

Випробування винищувача танків на шасі WZ-321 почалися у 1984 році. Роком пізніше самохідну вперше продемонстрували обмеженому колу офіційних осіб. На озброєння її прийняли у 1989 році як «тип 89». Уже в новому столітті, з впровадженням уніфікованої системи позначень, самохідку охрестили PTZ-89 (Pao Tujiche Zixing — артилерійська система, штурмова, самохідна).

 

Винищувач танків повністю зберіг компоновку базової машини з переднім розташуванням моторно-трансмісійного відділення та зсуненою в корму баштою кругового обертання. Відділення управління з робочим місцем механіка-водія (зміщеним до лівого борту) розташоване між моторно-трансмісійним і бойовим відсіками. Ще троє членів екіпажу (командир, навідник і заряджальник) знаходяться у башті. Конструкція корпуса й башти — зварна, із сталевих бронелистів максимальною товщиною 50 мм (башта) і 10 мм (корпус). Доступ у бойове відділення здійснюється через люки в даху башти та через одностулкові двері в кормовій стінці корпуса (які також служать для завантаження боєкомплекту).

 

САУ обладнана 12-циліндровим дизельним двигуном WR-4B (копія німецького мотора «Дойц» 12150L) — рідинного охолодження, з турбонаддувом, що розвиває потужність 520 к.с. Трансмісія механічна, планетарного типу. Питома потужність становить 16,75 к.с./т, що забезпечує самохідці добру рухливість. Максимальна швидкість — 55 км/год, запас ходу по шосе — 450 км. Ходова частина з одного борту включає ведуче колесо переднього розташування, натяжне — заднього, шість опорних катків з торсіонною підвіскою і три підтримуючі ролики. Характерна риса шасі — нерівномірне розташування опорних катків: відстань між 1-м і 2-м, 3-м і 4-м, а також 5-м і 6-м катками помітно більша, ніж між 2-м і 3-м, а також 4-м і 5-м.

 

Основне озброєння PTZ-89 — 120-мм гладкоствольна гармата, оснащена ежектором для виведення порохових газів і теплоізоляційним кожухом. Боєкомплект складається з 30 (за іншими даними — 36) унітарних пострілів, частина яких розміщена в боєукладці в кормовій ніші башти, а частина — у кормі корпуса. У деяких публікаціях згадується наявність на PTZ-89 «напівавтоматичної системи заряджання», але, по суті, йдеться про досильник з електроприводом. Заявлена швидкострільність — 10 постр./хв. Допоміжне озброєння представлено 12,7-мм зенітним кулеметом QJC-88, встановленим на турелі над люком. Частина публікацій згадує наявність 7,62-мм кулемета, спареного з гарматою, але на фотографіях PTZ-89 цього озброєння не видно. Стабілізатора озброєння немає, тому PTZ-89 може вести вогонь лише з місця.

 

До боєкомплекту гармати входять снаряди трьох типів — бронебійний підкаліберний оперений (БОПС), кумулятивний і осколково-фугасний. Початкова швидкість БОПС становить 1660 м/с, кумулятивного снаряда — 960 м/с, ефективна дальність вогню БОПС — 2500 м, осколково-фугасним снарядом — 9000 м. На PTZ-89 застосовано систему управління вогнем TSFCS-C від танка «тип 79». У базовому варіанті вона включає денний приціл, лазерний віддалемір і балістичний обчислювач. Командир САУ має спрощений денний приціл.

 

PTZ-89 оснащена двома блоками димових гранатометів (по чотири стволи), розташованими в передній частині башти, а також термодимовою апаратурою, що забезпечує постановку димової завіси шляхом впорскування палива в випускний тракт двигуна. САУ обладнана системою захисту від зброї масового ураження та швидкодіючою протипожежною системою.

Чергова партія PTZ-89 залишає завод 

 

Виробництво та служба

 

Вважається, що серійне виробництво винищувача танків PTZ-89 розпочалося ще у 1988 році, і до 1989 року армія отримала першу партію з двох десятків САУ. Серійні самохідки відрізнялися від прототипів дещо зміненою формою башти. Загальний обсяг виробництва точно невідомий: у різних джерелах він коливається від «трохи більше сотні» до 230 екземплярів. У будь-якому разі темпи випуску були невисокими й не перевищували 15–25 машин на рік.

 

Під час модернізації у 1990-х роках до системи управління вогнем самохідки PTZ-89 було введено нічний канал. Також з’явився новий БОПС, вольфрамове осердя якого на дистанції 2000 м пробивало 550 мм сталевої броні (початковий варіант снаряда пробивав 460 мм). Робилися спроби й глибшої модернізації шляхом установлення гармати зі стволом, подовженим до 58 калібрів (її БОПС забезпечував бронепробивність 700 мм на дистанції 2000 м). Однак у серійне виробництво цей варіант винищувача танків так і не запровадили.

 

Як ми вже зазначали, у НВАК мисливець танків PTZ-89 вважався озброєнням артилерії. Відповідною була й організація частин, озброєних такими самохідками. Трибатарейні дивізіони (по 18 САУ) входили до складу артилерійських полків низки танкових дивізій Пекінського та Цзинаньського військових округів. Проте служба PTZ-89 виявилася порівняно недовгою. 5 листопада 2015 року цей винищувач танків офіційно зняли з озброєння.

Урочистість зняття з озброєння PTZ-89

 

Чому ж кар’єра PTZ-89 завершилася так швидко? Ймовірно, причиною став інтенсивний розвиток танкобудування в КНР, унаслідок чого НВАК отримала достатню кількість танків — як основних бойових, так і легких. У результаті гусенична бойова машина з танковим озброєнням, але не танк за суттю, виявилася просто зайвою. Водночас у КНР продовжується розвиток колісних винищувачів танків — бронемашин із важким гарматним озброєнням. Але це вже тема іншої розповіді…

 

Тактико-техничні характеристики САУ PTZ-89

 

Бойова маса, т	31
Екіпаж, чол.	4
Озброєння (боєкомплект)	1 120-мм гармата (30 снарядів), 1 12,7-мм кулемет
Розміри, мм:
довжина висота ширина	8240 3230 2800
Потужність двигуна, к.с.	520
Максимальна швидкість, км/год	55
Запас ходу, км	450

 

Шановні читачі, якщо моя писанина вас зацікавила – можете докинути трошки на книжечки: https://buymeacoffee.com/andrijkhar9

Приватбанк: 5168 7456 7352 6783