Американський ерзац - 75 mm GMC M3

САУ М3 Корпусу морської піхоти на о. Бугенвіль

 

Травневий бліцкриг 1940 року, під час якого німецькі танкові клини, мов ніж крізь масло, прорвали французьку оборону, став повною несподіванкою не лише для французьких військових, а й для американських. Останні раптом усвідомили, що не мають достатньо ефективних протитанкових засобів, оскільки виробництво 37-мм гармати М3 лише розпочиналося (з липня 1940-го до початку 1941 року було випущено лише 340 таких гармат). З іншого боку, у військах і на складах налічувалося понад чотири тисячі 75-мм польових гармат М1897 (французьких Mle. 1897, здебільшого виготовлених за ліцензією у США). Балістичні характеристики цих гармат дозволяли впевнено боротися з танками тієї епохи, але однобрусний лафет і непідресорений колісний хід робили їх малопридатними для протитанкової ролі. Тому вже в липні 1940 року американці розпочали масову переробку, встановлюючи стволи гармат М1897А4 на нові лафети М2А2 і М2А3 з розсувними станинами та підресореним колісним ходом. Поряд із технічними заходами поспіхом здійснювалися й організаційні. Одночасно з виокремленням танкових військ у самостійний рід військ (Armor Force) на таких самих правах було створено й сили винищувачів танків (Tank Destroyer Force).

 

На самохідному шасі

 

25 червня 1941 року відбулася нарада керівництва Департаменту озброєнь з представниками штабу армії США, на якій визначалися подальші шляхи розвитку протитанкової артилерії. Магістральним напрямом визнали розробку винищувачів танків на танкових шасі, однак це потребувало часу. Як тимчасовий захід вирішили встановити гармату М1897А4 на шасі нового напівгусеничного бронетранспортера М3 — тим більше що його велике десантне відділення, позбавлене даху, істотно спрощувало таку переробку. САУ слід було підготувати до осінніх маневрів армії США.

 

З огляду на простоту переробки БТР у САУ, яка отримала позначення 75 mm Gun Motor Carriage T12, роботи доручили не одній із фірм, а майстерні Абердинського полігону. Десантне відділення БТР М3 «випатрали», демонтувавши лавки для піхотинців, укладки та кулеметні установки. Два 30-галонні (114-літрові) паливні баки, що встановлювалися у передній частині десантного відділення по бортах, перенесли в корму. За місцем водія змонтували сталеву зварну коробку, яка слугувала фундаментом для гармати й водночас — укладкою для перших пострілів. На неї встановили верхній станок лафета М2А3 з гарматою М1897А4 і штатним гарматним щитом. Уся ця збірка — основа, верхній станок і гармата — отримала позначення 75 mm Gun Mount M3. Раму з двома лобовими стеклами демонтували, залишивши лише відкидний броньовий щиток з оглядовими щілинами.

 

Гарматна установка 75 mm Gun Mount M3

Гармата мала обмежені кути горизонтального наведення — 19° ліворуч і 21° праворуч. Діапазон кутів вертикального наведення був цілком задовільним для протитанкової гармати: від −10 до +29°. Возимий боєкомплект складався з 59 унітарних пострілів. 19 із них розміщувалися в циліндричних пеналах в основі гармати, а ще 40 — у десяти ящиках під підлогою бойового відділення. Як допоміжне озброєння САУ Т12 передбачався 12,7-мм зенітний кулемет М2НВ на тумбовій установці в кормовій частині десантного відділення. Екіпаж Т12 складався з чотирьох осіб: водія, його помічника/радиста, командира/навідника та заряджальника.

 

Прототип Т12

 

Переробка та подальші випробування Т12 тривали лише кілька тижнів. За їх підсумками в конструкцію самохідки внесли деякі зміни, найпомітнішою з яких стала зміна щитового прикриття гармати. Тепер воно захищало розрахунок не лише спереду (на всю ширину машини), а й частково з боків. Штатний приціл гармати М1897А4 замінили новим — телескопічним М33. Екіпаж збільшили до п’яти осіб, розділивши функції командира й навідника. Оскільки в бойовому відділенні стало затісно, від кулеметної установки вирішили відмовитися.

 

Т12 зі збільшеним щитовим прикриттям (відрізняється від того, що застосовувалось на серійних САУ М3)

 

Виробництво та розвиток

 

Після випробувань прототип Т12 як зразок передали на завод компанії «Отокар», яка отримала замовлення на партію з 36 самохідок, і майже одразу — другий контракт ще на півсотні машин. Усі 86 САУ виготовили протягом серпня—вересня 1941 року. А в жовтні самохідку стандартизували як 75 mm Gun Motor Carriage M3. Серійне виробництво М3 розпочалося на заводі «Отокар» у лютому 1942 року, а до квітня 1943-го випустили 2116 машин (без урахування 86 Т12).

 

САУ Т12 з роти B 93-го батальйону винищувачів танків під час двосторонніх навчань у листопаді 1941 року

 

У процесі виробництва запаси лафетів М2А3 досить швидко вичерпалися, і для САУ спробували пристосувати верхній станок від старішого лафета М2А2. Це вдалося; понад те — дещо збільшився діапазон кутів горизонтального наведення (по 21° праворуч і ліворуч). Кут зниження трохи зменшився — до −7°. Випробування, проведені влітку 1942 року на Абердинському полігоні, пройшли успішно, і гарматну установку стандартизували як 75 mm Gun Mount M3, а саму САУ — як 75 mm Gun Motor Carriage M3A1.

 

Прототип САУ Т73

Ледве вдалося розв’язати проблему нестачі лафетів, як почали закінчуватися запаси самих гармат. На початку 1943 року як альтернативу М1897А4 спробували використати 75-мм гармату М3, якою озброювалися «Шермани». Її встановили на одну з самохідок М3А1 і піддали випробуванням. Дослідна САУ отримала позначення Т73, її гармата — Т15, а гарматна установка — Т17. Випробування показали, що модифікована самохідка є цілком працездатною, однак на той час уже повним ходом ішло виробництво винищувачів танків М10. Ця самохідка на танковому шасі, озброєна 76,2-мм довгоствольною гарматою, значно краще відповідала вимогам протитанкової артилерії, ніж М3/М3А1. У підсумку виробництво останніх припинили. Більше того, одразу після виходу з заводських цехів 1360 САУ переобладнали в бронетранспортери. Таким чином, до частин надійшло не більш як 842 самохідки М3/М3А1.

 

Розміщення екіпажу в САУ М3

 

САУ М3/М3А1 використовували три основні типи снарядів, дані яких наведено в таблиці:

Марка снаряду	Тип	Маса снаряду, кг	Маса постріла, кг	Початкова швидкість, м/с	Максимальна дальність стрільби, м	Бронепробивність на дистанції 914 м і куті зустрічі 30º по гомогенній / поверхнево гартованій броні
М61	бронебійний трасувальний, з балістичним ковпачком і розривним зарядом	6,79	9	609	12680	58/64
М72	бронебійний трасувальний	6,77	8,5	609	9620	61/51
М48	осколково-фугасний	6,62	8,27	594	12680

 

Служба

 

Перша партія з 36-ти САУ Т12 надійшла до 93-го протитанкового батальйону — одного з перших підрозділів винищувачів танків в армії США. У листопаді 1941 року він брав участь у великих маневрах 1-ї армії в Південній Кароліні, увійшовши до складу Групи винищувачів танків (Tank Attacker Group). Окрім 93-го батальйону, до складу групи входили піхотний батальйон, артилерійський полк, рота легких танків М3, саперна рота, розвідувальний взвод і навіть ескадрилья літаків спостереження «Кертісс» O-52. Згідно з концепцією, що відпрацьовувалася під час маневрів, Група винищувачів танків мала діяти не в обороні, а в наступальному ключі, здійснюючи активний пошук і знищення ворожих танкових угруповань. Теоретично її склад цілком дозволяв реалізувати таке завдання. Цей висновок було закріплено у відповідному польовому статуті (FM 8-15), який стверджував, що «підрозділи винищувачів танків спеціально призначені для наступальних дій проти броньованих сил». Передбачалося, що слабке бронювання винищувачів танків компенсуватиметься їхньою рухливістю та відповідним прикриттям вогнем власної артилерії. Проте на практиці САУ М3 для дій у наступі проти противника, озброєного танками, виявилися цілком непридатними — що згодом і показали бої в Північній Африці…

 

Один із підрозділів САУ Т12

 

Решту півсотні Т12 у листопаді-грудні 1941 року доставили на Філіппіни. Тут ними озброїли Тимчасову бригаду польової артилерії, що складалася з трьох батальйонів по чотири чотиригарматні батареї в кожному. Самохідки взяли активну участь в обороні півострова Батаан. Кілька САУ були захоплені японцями й навіть воювали проти своїх колишніх власників у 1944–1945 роках.

 

Самохідки М3 відіграли значну роль у підготовці особового складу батальйонів винищувачів танків. Цей знімок зроблено у квітні 1942 року в Індіо (штат Каліфорнія)

 

Спочатку передбачалося, що батальйони винищувачів танків будуть змішаними: до їхнього складу увійдуть 37-мм САУ М6 (на базі «Доджа»), а також 75-мм М3 і М5. Однак остання самохідка (створена на шасі трактора «Клетрак»), хоча й була стандартизована, виявилася невдалою. У підсумку батальйони винищувачів танків отримували по 36 САУ М3 і чотири М6.

 

Самохідка М3 у Тунісі

 

В операції «Торч» — висадці в Північній Африці в листопаді 1942 року — брали участь шість батальйонів винищувачів танків. Із них лише один був озброєний машинами М10, решта використовували САУ М3. Досвід застосування останніх за прямим призначенням у Туніській кампанії виявився невтішним. У лютому 1943 року батальйони М3 зазнали значних втрат біля Сіді-Бу-Зейда та перевалу Кассерін. Мабуть, найзначнішою акцією за участю цих винищувачів танків став бій 23 березня 1943 року під Ель-Гуттаром. Тут 601-й батальйон винищувачів танків, який на той момент мав 31 САУ М3 і п’ять М6, допомагав 1-й піхотній дивізії відбивати контратаку німецької 10-ї танкової дивізії. Разом із ним діяв 899-й батальйон, озброєний САУ М10. Підсумком стало знищення 37 ворожих танків, 30 із яких були на рахунку 601-го батальйону. Атака німців захлинулася, але успіх було здобуто дорогою ціною: 601-й батальйон втратив 21 САУ М3 (щоправда, вісім із них підлягали ремонту) і одну М6. Самохідники вели буквально ураганний вогонь: 601-й батальйон випустив 2740 снарядів, повністю вичерпавши боєкомплект (який за штатом становив 2844 снаряди).

 

Підрозділ 601-го батальйону перед боєм під Ель-Гуттаром. На передньому плані — командирський БТР М2А1

 

В операції «Хаскі» (висадці на Сицилії) САУ М3 відігравали другорядну роль. Вони використовувались, зокрема, у протитанкових ротах піхотних полків. Узяті участь вони й в операції «Оверлорд» — кілька таких САУ були придані батальйонам рейнджерів як засіб безпосередньої вогневої підтримки.

 

САУ М3 у бою на Сицилії. Самохідка додатково озброєна 12,7-мм кулеметом

 

170 САУ М3 за ленд-лізом передали Великій Британії. З 1943 року їх використовували в розвідувальних полках бронеавтомобілів (як засоби вогневої підтримки). Британські М3 взяли участь в останніх боях у Північній Африці, а також у кампанії в Італії, де воювали аж до завершення війни. Війська Вільної Франції в Північній Африці отримали від американців певну кількість М3, однак застосовували їх лише як навчальні — у бій протитанкові підрозділи французів пішли вже на М10.

 

Пара САУ М3 британського Королівського драгунського гвардійського полку (King’s Dragoons Guards). Італія, травень 1944 року

 

Британські САУ М3 27-го уланського полку ведуть вогонь непрямим наведенням. Італія, лютий 1945 року

 

У лавах «марінз»

 

Окремо варто згадати про використання САУ М3/М3А1 Корпусом морської піхоти (КМП) США. Наприкінці 1941 року командування КМП планувало озброїти ними два батальйони винищувачів танків корпусного підпорядкування. Для цього в січні 1942 року в армії попросили «позичити» 60 самохідок, але армійці погодилися передати лише три десятки. Восени 1942 року, коли становище з озброєнням армійських протитанкових частин поліпшилося, морпіхам передали ще 219 САУ М3А1. Один батальйон винищувачів танків КМП сформували у вересні 1942 року, але в грудні 1943-го його розформували, так і не встигнувши «понюхати пороху». Загалом же морська піхота застосовувала САУ на полковому і дивізійному рівні. Полк морської піхоти за штатом мав дві САУ в одному зі взводів протитанкової роти (роти озброєння); ще три взводи мали по чотири причіпні 37-мм гармати М3. Дивізійний батальйону спеціальної зброї мав три протитанковій роти, кожна з яких складалсь із двох взводів: самохідного (дві САУ М3) і несамохідного (чотири причіпні 37-мм гармати). Таким чином, дивізія морської піхоти мала 12 САУ М3. У КМП М3/М3А1 класифікувалися як «самохідні лафети» (Self-Propelled Mount, SPM) і застосовувалися переважно для безпосередньої підтримки піхоти.

 

Висадка на берег САУ М3. Самохідка додатково озброєна двома 12,7-мм кулеметами в бойовому відділенні та одним 7,62-мм — на робочому місці помічника водія

 

Висадка на берег САУ М3. Мис Глостер, грудень 1943 року. На правому борту самохідки встановлений 7,62-мм кулемет М1919А4

 

Морські піхотинці вважали, що напівгусеничні САУ, з огляду на меншу масу, краще підходять для амфібійних операцій, ніж ті самі М10. До того ж питання боротьби з ворожими танками на Тихоокеанському ТВД було незрівнянно менш актуальним, ніж у Північній Африці, Італії чи Франції. За твердженням С. Залоги, у бою «морпіхівські» М3 дебютували наприкінці 1943 року, під час висадки на мисі Глостер (о. Нова Британія). Втім Р. Ханнікат зазначає, що такі САУ брали участь у боях на Гуадалканалі ще в серпні 1942 року, наводячи фотографії їхнього вивантаження. У 1944 році вони воювали на Бугенвілі та Сайпані, а в 1945-му — на Іводзімі й Окінаві. Таким чином, на островах Тихого океану САУ М3/М3А1 застосовувалися практично до кінця війни, а їхня «кар’єра» в КМП виявилася значно довшою, ніж в армії. Використовували їх переважно як штурмові гармати — для придушення японських вогневих точок. Поширеним явищем був «тюнінг» САУ шляхом встановлення 12,7-мм і 7,62-мм кулеметів — у ближньому бою вони були дуже доречними. Мабуть, єдиним випадком застосування «морпіхівських» М3А1 за прямим призначенням — як винищувачів танків — стало відбиття атаки японського 9-го танкового полку на Сайпані в ніч із 16 на 17 червня 1944 року. Японські легкі танки «Ха-го» та середні «Чі-ха» виявилися легкою здобиччю для 75-мм гармат.

САУ М3 в бою на Іводзімі

 

Бойова маса, т	9,1
Екіпаж, чол.	5
Озброєння (боєкомплект)	75-мм гармата М1897А4 (59)
Довжина, мм	6240
Ширина, мм	2200
Висота (по верхньому краю щита), мм	2490
Кліренс, мм	280
Товщина броні, мм	6,4-15,9
Кут горизонтального наведення, град.	40
Кут вертикального наведення, град.	від -10 до +29
Потужність двигуна, к. с.	147
Швидкість по шосе, км/год	75
Запас ходу по шосе, км	240

Шановні читачі, якщо моя писанина вас зацікавила – можете докинути трошки на книжечки: https://buymeacoffee.com/andrijkhar9

Приватбанк: 5168 7456 7352 6783