"Середні дракони" Королівської артилерії: тягачі Medium Dragon Mk.I-III
Перша світова війна стала першою в історії війною
моторів, в якій в небаченому раніше масштабі використовувались найновіші
технічні винаходи. Однією з галузей моторизації в арміях стало впровадження
механічної тяги в артилерії. Такий захід дозволяв зняти головне обмеження
кінної тяги – порівняно невелику масу артилерійських систем. Шестикінний запряг
міг тягнути віз масою не більше двох тонн – відповідно, і маса гармати з
передком не повинна була перевищувати цього показника. Звісно, можна було
застосовувати і восьми-, і навіть десятикінні запряги, але вони були надто незручними
в керуванні. Довелось викорситовувати розбірні артсистеми – коли лафет і ствол
(на спеціальному візку) транспортувались окремими запрягами. Але це, звісно,
ускладнювало бойове застосування артилерії. Введення ж тягачів з механічними
двигунами дозволяло транспортувати важкі артсистеми «одним шматком», знявши обмеження,
притаманні кінній тязі.
Першими артилерійськими тягачами ще задовго до Великої
війни стали парові трактори. Але масового характеру механічна тяга набула саме
у роки Першої світової війни, з поширенням тракторів з двигунами внутрішнього
згоряння. Утім, це був лише перший крок до повноцінного швидкохідного артилерійського
тягача. Що означає швидкохідність у цьому контексті? Це здатність з гарматою на
причепі розвинути швидкість, яка б вимірювалась двоцифровими показниками
кілометрів на годину (хоча б 15-20 км/год) – бо трактори рухались не швидше
кінних запрягів.
Першим серійним швидкохідним артилерійським тягачем став британський Dragon Field Artillery Tractor. Конструкція його пройшла досить складну і багатоетапну еволюцію. Відправною точкою став Light Supply Tank, розроблений полковником Філіпом Джонсоном. Він базувався на тому ж шасі, що й Light Tropical Tank (Tropical Tank No.4), який був одним із відгалужень Medium Tank Mark D – середнього танка, створеного у 1919 році, але через завершення війни так і не впровадженого в серійне виробництво. На відміну від танка, машина постачання була позбавлена озброєння, а в задній частинй мала платформу з поздовжніми лавками.
Приблизно в той самий час (і за тим самим завданням)
компанія Vickers Ltd створила схожий за призначенням транспортер. Щоправда,
місць для пасажирів ззаду не було, зате 18 pdr Transporter міг затягувати польову гармату (18-фунтову, тобто, 83,8-мм) у власний
кузов. Варто зазначити, що продукцію Vickers і Armstrong Siddeley, виробника Light Supply Tank, нерідко плутають. Іронія ситуації полягає в тому, що саме 18 pdr Transporter згодом перетворився на Medium Tank Mk.I, започаткувавши наймасовіше й найвідоміше сімейство британських танків
1920-х років.
А от у Armstrong Siddeley танк не вийшов, зате 1922 року з’явилося замовлення на вдосконалений
транспортер. Саме тоді він уперше отримав назву Dragon. Спочатку передбачалося використання ходової частини конструкції Філіпа
Джонсона, але до моменту замовлення двох дослідних зразків Dragon британські військові вже втомилися від його хитромудрої підвіски, у якій
пружним елементом був сталевий трос. Тому на двох дослідних зразках встановили
гусеничні стрічки Vickers і блоковану підвіску з вертикальними пружинами.
Як і Light Supply Tank, дослідний зразок Dragon Field Artillery Tractor мав поздовжнє розташування сидінь обслуги. Проте двигун був уже потужніший
– Leyland потужністю 60 к.с. (у попередника стояв 45-сильний мотор Taylor). Машина розганялася до 19 км/год — менше, ніж Light Supply Tank, але з конструктивного погляду це був більш вдалий зразок. Втім, 9-та
артилерійська бригада Королівської артилерії, яка випробовувала машину, внесла
свої корективи. Виявилось, що розташування гарматної обслуги на поздовжніх
лавках дуже незручне – особливо під час руху поза дорогою. Тож фінальний
варіант Dragon Mk.I Field Artillery Tractor мав інше розташування сидінь – у трьох поперечних рядах, обличчям у напрямку
руху.
Як і попередні зразки, Dragon Mk.I Field Artillery Tractor призначався для буксирування 18-фунтової польової гармати. Боєкомплект
першої черги для неї розмістили під сидіннями. Щоправда, боєзапас виявився
невеликим, тож гармата все одно перевозилася з передком. Загалом Dragon Mk.I перевозив до 11 членів розрахунку, з них 9 — на трьох рядах сидінь. Dragon Mk.I отримали реєстраційні номери з літерою D (D.1–D.18). Цікаво, що номери з літерою D використовувалися лише для тягачів сімейства Dragon.
Практика показала недостатність потужності двигуна Leyland, тож згодом усі 18 Dragon Mk.I, виготовлених у 1922 році, отримали V-подібні двигуни Armstrong Siddeley з повітряним охолодженням, потужністю 90 к.с. Такі самі двигуни, до речі,
встановлювалися і на Medium Tank Mk.I та Mk.II.
Ця машина стала своєрідним випробувальним полігоном. Її
випробовував 1-й полк польової артилерії, а на базі Dragon Mk.I було створено дослідний зразок мостоукладальника. Нарешті, один із тягачів
переробили на легкий танк, відомий як Dragon Mk.I (Light tank) або Medium Dragon Mk.I Experimental Light tank. Цей «Франкенштейн» із баштою та частинами корпусу від бронеавтомобіля Rolls-Royce використовувався в Палестині з 1925 по 1939 роки, де мав назву HMAT TiT.Bits. А 1941 року він воював в Іраку проти заколотників Рашида Алі (разом із
кількома доопрацьованими Dragon Mk.I) вже під ім’ям HMAT Walrus.
Досвід експлуатації Dragon Mk.I показав необхідність перекомпоновки машини. Британські військові діяли
швидко: дослідний зразок Dragon Mk.I вийшов на випробування в серпні 1922 року, а до кінця року видали
замовлення на новий тягач — Dragon Mk.II. Різниця порівняно з попередником виявилася суттєвою, при цьому і
замовлення було більшим — 28 машин (реєстраційні номери D.21–D.48). Як і попередники, ця серія випускалася силами Armstrong Siddeley.
Багато змін було внесено у ходову частину, хоча основні
переробки стосувалися верхньої частини та внутрішнього простору. За досвідом
експлуатації Dragon Mk.I на другу версію тягача встановили 90-сильний двигун Armstrong Siddeley. Це було дуже актуально, адже бойова маса Dragon Mk.II сягала близько 9 тонн. Корпус тягача змінився до невпізнання. Він
виготовлявся з конструкційної сталі, проте виглядав як броньований. Розрахунок
сидів обличчям уперед, але тепер його розмістили всередині машини, що було
безпечніше з точки зору бойової експлуатації.
Великим кроком уперед стало розміщення боєзапасу. Тепер
він знаходився у великих укладках по боках корпусу, і користуватися ним
виявилося дуже зручно. Найважливіше ж те, що тепер можна було використовувати
гармату без передка, адже Dragon Mk.II перевозив достатньо снарядів. Ще однією перевагою машини стала вища
маневреність. Він розганявся до 26 км/год, що навіть перевищувало допустиму швидкість
гармати з її дерев’яними колесами.
Для свого часу Dragon Mk.II став справжньою подією. При цьому британські артилеристи швидко
здогадалися, що така потужна гусенична машина годиться для буксирування чогось
більш серйозного, ніж 18-фунтова польова гармата. 22 вересня 1924 року з Armstrong Siddeley уклали контракт на випуск 20 тягачів Dragon Mk.III (D.96–D.115).
Новий тягач був схожий на Dragon Mk.II. Різниця полягала у доопрацюванні ходової частини, яка продовжувала
еволюціонувати в процесі виробництва. Крім того, боєукладки зробили
збільшеними, оскільки тепер тягач буксирував 60-фунтову (127-мм) гармату Ordnance BL 60-pounder або 6-дюймову (152-мм) гаубицю Ordnance
BL 6-inch 26 cwt howitzer.
Обидві гармати мали значну бойову масу (відповідно 4,5 та
3,5 тонни), тож механічна тяга виявилася вельми доречною. Їх перевозили з
передками, але це зумовлювалось особливостями конструкції лафетів. Перші ж
випробування, проведені 1925 року, показали, що такий тягач дуже доречний. 1927
року раніше випущені Dragon Mk.II переробили в Dragon Mk.II*, зробивши їх тягачами важкої артилерії.
Рішення про переробку було очікуваним. Можна сказати, що
британські військові визначили нішу для цих машин. Тим більше, що ще 1924 року Armstrong Siddeley показала перший тягач серії Light Dragon, які більше підходили для буксирування 18-фунтових гармат. У зв’язку з
появою Light Dragon більш ранні й великі машини стали називати Dragon Medium.
1 вересня 1926 року було підписано контракт на виготовлення 10 Dragon Medium Mk.IIIa (D.225–D.234). Опорних котків залишилося ті ж 11, проте тепер їх було розташовано у 5 груп по 2 котки, плюс спереду окремий (раніше — 4 групи по 2 котки, 2 окремих спереду та 1 ззаду). Трохи змінилася центральна балка кріплення ходової частини, а також траки. Крім того, переробили оформлення носової частини корпусу, а двигун повністю закрили, при цьому зліва з’явився додаткові жалюзі повітрозабірника.
Судячи з усього, із закапотуванням двигуна трохи
переборщили, оскільки наступна версія машини, Dragon Medium Mk.IIIb (D.366–D.375), мала частково відкритий двигун.
Dragon Medium Mk.III виявився довгожителем. Виробництво цих тягачів продовжилося, правда, вже
силами Королівського Арсеналу у Вулвічі, і
в гомеопатичних дозах. Варіант, виготовлений у Вулвічі, називався Dragon Medium Mk.IIIc. Він був дуже схожий на Dragon Medium Mk.IIIb, різниця полягала в іншому оформленні фар і відсутності жалюзі з лівого
борту. 20 березня 1931 року уклали контракт на випуск 5 тягачів (D.1015–D.1019), ще 2 (D.1119–D.1120) замовили 1 квітня 1933 року. Таким чином, загалом випустили 75 тягачів
родини Medium Dragon Mk.II/III. Не так уже й мало, особливо для «бідних» 1920-х років. Наступним кроком
став Medium Dragon Mk.IV, але це вже була машина зовсім іншої конструкції. Тож про неї –
наступним разом.
Шановні читачі, якщо моя писанина вас зацікавила – можете докинути трошки на книжечки: https://buymeacoffee.com/andrijkhar9
Приватбанк: 5168 7456 7352 6783
Коментарі
Дописати коментар