WZ-141: концепція 1950-х, реалізована в 1970-ті

 

Другий прототип WZ-141

З другої половини 1960-х років відносини між КНР і СРСР ставали все більш напруженими. Гостра фаза протистояння — конфлікт за острів Доманський у 1969 році — змінилася відносним затишшям. Однак ймовірність радянсько-китайської війни залишалася досить високою. Основними театрами військових дій у такому випадку мали стати «три Півночі» — так у китайській термінології називали Маньчжурію, Внутрішню Монголію та Сіньцзян. Саме тут Народно-визвольна армія КНР мала зійтися в боях з танковими клинами Радянської армії. Протистояти їм лише «червоними книжечками» Мао було нереально. Армії терміново потрібні були сучасні протитанкові засоби.

 

Одним із найефективніших способів протидії радянським танковим клинам китайські військові теоретики вважали висадку в їхньому тилу повітряних десантів, покликаних відсікти резерви й створити сприятливі умови для розгрому передових підрозділів противника. Китайці дуже ретельно вивчали закордонний досвід у сфері повітряно-десантних військ. Під впливом радянської концепції, що передбачала насичення ВДВ бойовими машинами десанту, формується китайська доктрина десанту як «легкої броньованої кавалерії».

 

Витоки

 

У період з 11 по 23 квітня 1975 року в Нанкіні відбулося велике засідання, присвячене питанням розвитку бронетанкових озброєнь НОАК. Під час нього було обговорено й підтримано концепцію легкого авіадесантного танка, по можливості уніфікованого з самохідним ПТРК. Подальшого розвитку ця концепція набула в жовтні того ж року, на засіданні Центральної військової комісії з озброєнь у Пекіні. Тут визначилися чотири ключові вимоги до майбутньої бойової машини:

• компактні розміри у поєднанні з доброю прохідністю та високою швидкістю. Танка має бути пристосований до дій у болотистій і лісистій місцевості, а також у регіонах зі складним рельєфом, характерним для «трьох Півночей»;
• висока стратегічна мобільність. Під цим розуміли не лише аеромобільність, а й можливість перевезення звичайними вантажівками, без залучення спеціальних танкових транспортерів;
• здатність уражати радянські танки Т-55 і Т-62. Власне бронювання, що забезпечує захист від кулеметного вогню та осколків снарядів;
• універсальність шасі (можливість створення на його базі ЗСУ, САУ, БРМ, КШМ, санітарної машини тощо).

 

Підсумком теоретичних досліджень і дискусій стало створення 8 січня 1976 року в Науково-дослідному інституті бронетанкових сил конструкторської групи, якій доручили реалізацію досить складного завдання. Було очевидно, що термін «танк» для нової бойової машини є не дуже вдалим, тому її охрестили «надлегкою протитанковою бойовою машиною», присвоївши індекс WZ-141. До грудня 1977 року розробку вдалося завершити й побудувати перший прототип.

Перший прототип WZ-141 в первинній конфігурації

 

Конструкція

 

WZ-141 була гусеничною броньованою машиною з повністю закритим зварним алюмінієвим корпусом, форма якого дещо нагадує корпус німецької БМП «Мардер». У передній частині праворуч розташовувалося моторно-трансмісійне відділення, ліворуч — місце механіка-водія. Бойова машина оснащувалася карбюраторним двигуном рідинного охолодження TZ2120A потужністю 176 к.с., розробленим заводом у Тяньцзіні. Доступ до нього забезпечувався через великий люк у верхньому лобовому листі корпусу, встановленому під значним кутом нахилу. Робоче місце механіка-водія було закрите невеликим виступом із люком. Перед люком встановлювалися три нерухомі перископи. За водієм знаходилося робоче місце командира; судячи з наявних фотографій прототипу, він не мав жодних приладів спостереження. У кормі машини розташовувалася одномісна обертовa башта.

 

Ходова частина (на один борт) складалася з п’яти опорних котків, двох підтримувальних роликів, ведучого колеса переднього розташування та натяжного — заднього. Тип підвіски не встановлено. На фотографіях можна розгледіти чотири великі циліндри, установлені під невеликим кутом до вертикалі. Однак незрозуміло, чи є ці елементи гідроциліндрами, чи кожухами спіральних пружин. Верхня гілка гусениці була прикрита фальшбортом, що складався з чотирьох відкидних секцій. Сама гусениця була порівняно вузькою, але з огляду на невеликі розміри машини, вона, вочевидь, забезпечувала прийнятний тиск на ґрунт. Металеві траки мали гумові накладки.

 

Основне озброєння WZ-141 складалося з пари 105-мм безвідкатних гармат «тип 75», установлених з обох боків башти. Ця гармата є копією американської безвідкатки М40А1 і веде вогонь кумулятивними та осколково-фугасними снарядами. Боєкомплект WZ-141 становив 18 снарядів. Як допоміжне озброєння використовувався 12,7-мм кулемет «тип 77», установлений зверху на башті. Це була створена в КНР полегшена альтернатива кулемету «тип 54» (копії ДШКМ). Судячи з наявних фотографій, для ведення вогню з кулемета стрілець мав розташовуватись позаду башти.

 

105-мм безвідкатна гармата як протитанковий засіб у середині 1970-х років виглядала вже дещо застарілою. Для боротьби з сучасними радянськими танками потрібен був потужніший засіб. Тому над кожною гарматою встановили по одній напрямній для ПТРК HJ-73 — китайського клону радянської ракети 9М14 «Малютка». Кумулятивна бойова частина ПТРК забезпечувала бронепробивність близько 500 мм, а практична дальність стрільби сягала 3 км. Боєкомплект WZ-141 складався з чотирьох ракет (включно з двома, установленими на пускових установках).

Перший прототип, доозброєний ПТКР HJ-73

 

Результати випробувань першого прототипу WZ-141 розчарували замовника. Броня бойової машини забезпечувала захист у лобовій проекції від вогню 7,62-мм кулеметів — але тільки з відстані більшої за 100 м. Тонша бортова броня захищала лише від дрібних осколків. Прохідність і керованість машини виявилися незадовільними через зміщений праворуч центр маси. Вогневі випробування основного озброєння, проведені в липні 1978 року, також показали незадовільні результати. Окрім цілком очікуваних і традиційних для безвідкаток недоліків (сильних демаскувальних ефектів під час пострілу, малої дальності стрільби), гарматна установка на WZ-141 виявилася незручною для наведення й перезаряджання.

 

У період з кінця вересня по листопад 1978 року перший прототип WZ-141 піддали ходовим випробуванням. Машина подолала понад 1000 км з доволі прийнятним результатом, хоча й відзначалися деякі недоліки: перегрів і часті поломки двигуна TZ2120A, висока витрата палива.

 

Другий прототип

 

У грудні 1978 року був готовий другий екземпляр WZ-141, у конструкції якого намагалися врахувати результати випробувань першої машини. Зміни торкнулися конструкції башти. Обидві безвідкатні гармати тепер монтувалися на одному лафеті в правій частині башти. Діапазон кутів вертикального наведення такої установки становив від +12 до −5°. Як і в першому варіанті, над стволами гармат були напрямні для ПТУР HJ-73. Замість кулемета «тип 77» застосували більш легкий 7,62-мм кулемет «тип 56» — «клон» радянського РПД.

 

Замість ненадійного й неекономічного мотора TZ2120A на другому прототипі WZ-141 встановили імпортний західнонімецький дизель «Дойц» F6L143F. Він був дещо більший і важчий за китайський бензиновий мотор, але при цьому незрівнянно надійніший. Важливою перевагою німецького дизеля також було повітряне охолодження. На випробуваннях WZ-141 з «Дойцем» розганявся до 80 км/год. Встановлення нового двигуна вимагало переробки носової частини корпусу — було збільшено її висоту, зменшено розміри люка для доступу до двигуна, встановлено грибоподібний повітрозабірник.

Другий прототип WZ-141. На задньому плані - перша машина

 

Переробили і ходову частину. На другому екземплярі застосували гідропневматичну підвіску, що забезпечувала зміну кліренсу в діапазоні 170–400 мм. Можливість диференціального зміни кліренсу передньої та задньої частин машини дозволила розширити діапазон кутів вертикального наведення гарматної установки. На другому екземплярі WZ-141 встановили сучасну радіостанцію CWT-167.

 

Випробування другої машини показали, що позбутися всіх недоліків не вдалося. Як і раніше залишалася низькою швидкострільність — для перезарядження гармати стрільцю потрібно було 12 секунд. Не вдалося покращити захищеність бойової машини, а при різких маневрах вона іноді скидала гусениці.

 

Доля проєкту

 

WZ-141 створювався в переламний для КНР час. Смерть Мао Цзедуна та прихід до влади Дена Сяопіна ознаменували початок широкомасштабних економічних реформ. Військові витрати зазнали скорочення, і серед їхніх «жертв» опинився і надлегкий мисливець танків. 13 серпня 1979 року WZ-141 було виключено з Національного реєстру науково-технічних проєктів у сфері озброєнь, запланованих до реалізації в роки 6-ї п’ятирічки. Тим не менш роботи над ним тривали, хоча й у суттєво скороченому вигляді. В жовтні–листопаді 1979 року другий прототип WZ-141 пройшов своєрідні війскові випробування в одній із частин повітрянодесантних військ у провінції Хенань. Під час них, зокрема, відпрацьовували завантаження й розвантаження мисливця танків у військово-транспортний літак Ан-12. Правда, через брак коштів польоти з WZ-141 на борту не проводилися, не кажучи вже про десантування.

Перший прототип на звалищі

 

Офіційно програму створення WZ-141 закрили лише у 1985 році. Обидва прототипи потрапили на звалище. Але якщо перша машина опинилася там, так би мовити, у первісному вигляді, то друга — з цілком іншою восьмикутною баштою, що відрізнялася від первісного варіанту. Замість двох безвідкаток у ній, ймовірно, передбачалася установка автоматичної гармати калібру 25–30 мм. Існують дві версії появи такої башти. За однією з них, вона була розроблена в проміжку між 1980 і 1985 роками як альтернативний варіант озброєння WZ-141. За другою — шасі цього прототипу значною мірою використовували для випробувань башти БМД ZBD-03 (WZ-506), взятої на озброєння в 2003 році.

Другий прототип з новою баштою

 

Уважний читач не міг не помітити, як часто в цій невеликій статті ми використовували слово «ймовірно». Справа в тому, що інформації про проєкт WZ-141 дуже мало. З тієї ж причини в статті відсутня таблиця тактико-технічних характеристик надлегкого винищувача танків — вони ніколи не публікувалися. WZ-141 залишився лише незначним епізодом в історії китайського танкобудування. В принципі, інакше й бути не могло — винищувач танків з основним озброєнням рівня 1950-х років не міг бути ефективним наприкінці 1970-х. Нагадаємо, що аналогічна за складом озброєння японська самохідна установка «тип 60» розроблялася з 1954 року й була прийнята на озброєння в 1960 році. Китайці ж лише через два десятиліття створили аналогічну машину. У зв’язку з цим вельми цікавим рішенням виглядає спроба доозброїти WZ-141 протитанковими ракетами. Можливо, еволюція цього винищувача танків могла піти шляхом відмови від безвідкатних гармат і перетворення на чисто ракетний варіант. Але це, знову ж таки, лише припущення…

WZ-141 заслуговує на увагу ще з одного приводу: це одна з перших бойових броньованих машин, повністю спроєктованих в КНР і створених відповідно до китайської специфіки потенційного застосування. 

Шановні читачі, якщо моя писанина вас зацікавила – можете докинути трошки на книжечки: https://buymeacoffee.com/andrijkhar9

Приватбанк: 5168 7456 7352 6783