"Носорог" з Півдня Африки: САУ G6
У роки Холодної війни
збройні сили ПАР вели інтенсивні бойові дії на територіях суміжних держав.
Країні доводилося утримувати велику армію, а військові витрати досягали 15%
держбюджету. Все це поглиблювалося ще й міжнародним ембарго на постачання
озброєнь. Щоб забезпечити армію сучасною технікою і зброєю, в ПАР створили
повноцінний військово-промисловий комплекс, здатний, серед іншого, випускати сучасні артилерійські
системи.
Бойові дії на
території Анголи, що почалися в 1975 році, показали, що південноафриканська
артилерія гостро потребує далекобійну артсистему калібру 155 мм, здатну
протистояти 130-мм гарматі М-46. За допомогою звернулися до групи канадського
вченого Джеральда Булла, що мала у своєму «портфоліо» далекобійну
гармату-гаубицю GC45. На її основі була створена і в 1983 році взята на
озброєння 155-мм причіпна гармата-гаубиця G5. Ще в ході її розробки в ПАР
ухвалили рішення про створення самохідного варіанту.
У 1978 році були
затверджені тактико-технічні вимоги до САУ:
·
дальність стрільби звичайним снарядом – 30 км;
·
здатність вести вогонь боєприпасами роздільного
заряджання стандарту НАТО;
·
возимий боєкомплект – не менше 40 снарядів;
·
кут обстрілу в горизонтальній площині – до 360
градусів;
·
час від виявлення цілі до відкриття вогню – не більше
2 хвилин;
·
закрите ергономічне бойове відділення;
·
колісне шасі;
·
можливість подальшої модернізації.
Розробка
Проєктування
самохідки в рамках програми «Зенула» почалося в 1979 році. Спочатку
передбачалося, що шасі буде чотиривісне, але дуже скоро вибір зробили на
користь тривісного варіанту. За рівнем рухливості САУ повинна була відповідати
БТР «Ратель».
Перший прототип САУ
був готовий вже в жовтні 1981 року. Спочатку передбачалося побудувати дев'ять
прототипів, але обмежилися лише чотирма (і однією окремою баштою). Екіпаж
прототипів складався з п'яти осіб. Від майбутніх серійних САУ вони відрізнялися
конфігурацією башточок на даху основної башти, іншим розташуванням оглядових
приладів у стінках башти й іншими деталями. Єдиним прицільним пристроєм був
гарматний кутомір, хоча передбачалася можливість підключення самохідки до
системи управління вогнем AS80 (батарейного рівня).
В ході випробувань
кожен з прототипів подолав близько 10000 км по дорогах і бездоріжжю, а також
зробив близько 1000 пострілів. У 1987 році прототипи пройшли випробування в
бойовій обстановці на території Анголи. У тому ж році виготовили чотири
передсерійні САУ G6 «Ріно» («Носоріг»). Серійний випуск почався в 1988 році, а
через рік в армії ПАР сформували першу батарею G6.
Конструкція
155-мм САУ G6 є
тривісною повнопривідною колісною броньованою машиною. У передній частині
корпусу розташоване відділення управління з робочим місцем водія, за ним –
моторно-трансмісійне відділення, а далі в корму – бойове відділення з обертовою
баштою. Водій має три великі вікна з бронескла, що забезпечують огляд на 180
градусів. У разі необхідності переднє вікно можна закрити броньованим щитком
(за допомогою важеля з робочого місця водія).
Крім водія, в
екіпаж САУ входять п'ять осіб: командир, навідник, замковий, заряджальник і
піднощик. Навідник розташовується в лівій передній частині башти, за ним –
заряджальник. Командир знаходиться в правій передній частині башти, а за ним –
замковий. Підношчик при веденні вогню перебуває зовні САУ.
Командирська
башточка САУ має шість перископів і одностулковий люк. Другий одностулковий люк
розташований в даху башти ліворуч від гармати. Біля нього можна встановити
12,7-мм кулемет М2НВ (боєкомплект 1000 набоїв), 7,62-мм MAG або М1919 (2000 набоїв).
У правому борту башти є дверцята, а у днищі бойового відділення – евакуаційний
люк.
Корпус і башта G6
зварні, з листів сталевої броні. Товщина в передній проєкції – 40 мм, а по
бортах – 12-20 мм. Це забезпечує в передній проєкції захист від 20-23-мм
снарядів, а по бортах – від вогню стрілецької зброї. Як і інша бронетехніка
ПАР, ця САУ відрізняється високою стійкістю від підриву на мінах. Під кожним з
коліс вона може витримати вибух міни із зарядом, еквівалентним 6 кг
тринітротолуолу.
У передній частині
башти змонтовані два блоки по чотири 81-мм димові гранатомети.
САУ озброєна 155-мм гарматою
зі стволом завдовжки 45 калібрів і дульним гальмом ефективністю 35%. Автофретований
ствол важить 1760 кг і має 48 нарізів. Сила віддачі при пострілі досягає 580
кН, довжина відкату – 1010 мм. Максимальний тиск в стволі – до 350 МПа (за іншими
даними – 335 МПа). Затвор поршневий, з обтюратором системи Банжо, відкривається
вправо і вниз.
На марші ствол
гармати фіксується люнетом з дистанційним управлінням. Час переведення САУ з
маршового положення в бойове становить 60 секунд, назад – 30 секунд. Самохідка має
дві пари гідравлічних опор (в середній частині машини й в кормі), на яких
вивішується перед стрільбою. Допускається і стрільба без вивішування.
G6 використовує ті
ж види боєприпасів, що і причіпна гаубиця G5. Серед них:
·
осколково-фугасний снаряд масою 45,3 кг з дальністю
стрільби 30 км;
·
осколково-фугасний снаряд з газогенератором масою 47,7
кг і дальністю стрільби 39 км;
·
касетний снаряд масою 48 кг і дальністю стрільби 39
км;
·
димовий і освітлювальний снаряди масою по 45,3 кг з
дальністю стрільби 39 км.
G6 може стріляти й
наддалекобійним снарядом V-LAP, який розроблявся з 1996 року. У вересні 2001
року таким снарядом була досягнута дальність стрільби 53,6 км. Нарешті, в
травні 2012 року пройшли випробування із застосуванням американських керованих
снарядів «Екскалібур». Під час них чотирма снарядами була вражена ціль на
дальності 38 км.
Для стрільби
служать метальні заряди М51, М52, М53 і додаткові. Їх комбінації дозволяють
укомплектувати вісім різновидів зарядів. Мінімальний (заряд М51) забезпечує
початкову швидкість снаряда 350 м/с, максимальний (заряд М53) – 897 м/с. Для
стрільби снарядами з донними газогенераторами та типу V-LAP використовуються
додаткові заряди.
Магазин на 45
снарядів і 50 метальних зарядів розташований в кормовій частині башти. Доступ
до нього можливий і зовні машини – через два великих прямокутних люка, які також
служать в якості вибивних панелей в разі детонації боєприпасів.
Гармата має
механізований напівавтоматичний пристрій заряджання, що працює у всьому
діапазоні кутів підвищення. Снаряд витягується з магазину вручну і подається на
розташований ліворуч від гармати подавач, який переміщується у вертикальній
площині. Після натискання заряджаючим відповідної кнопки снаряд подається на
лінію досилання і досилається до зарядної комори гідравлічним досилачем.
Метальний заряд досилається вручну замковим. Упродовж 20 секунд гармата здатна
зробити три постріли. При веденні вогню упродовж 15 хвилин скорострільність
становить чотири постріли на хвилину. При перевищенні допустимої температури
зарядної камори та ствола на пульті командира спрацьовує відповідна світлова та
звукова сигналізація.
Кут вертикального
наведення становить від -10 до +75°, горизонтального – 360°. Але на практиці
вогонь ведеться в діапазоні, що не перевищує 40-45° ліворуч і праворуч від
повздовжньої осі САУ. Приводи наведення гармати – електрогідравлічні.
Серійні G6 є
автономними артсистемами. Вони обладнані системою управління вогню з виходом на
рівень батареї, яка дубльована інерціальною навігаційною системою. Можлива
установка приймача GPS. Для прицілювання в разі відмови системи управління
вогнем є кутомір. Для стрільби прямим наведенням на дальність до 3 км на місці
навідника встановлений оптичний приціл. Опціонально на G6 можна додатково
встановити лазерний віддалемір. САУ обладнана КХ / УКХ радіостанцією з
дальністю дії до 50 км.
Силова установка
САУ G6 складається з 12-циліндрового дизеля повітряного охолодження
«Магірус-Дойц» FL 413 потужністю 525 к.с. і механічної коробки передач (шість
швидкостей вперед і одна назад). Для роботи на вогневій позиції з вимкненим
мотором в кормовій частині башти є допоміжна силова установка потужністю 50
к.с.
Служба
Бойовий дебют G6
відбувся в 1987 році в ході операції «Модулар». Чотири гармати утворили взвод
підтримки бойової групи «Чарлі» 20-ї піхотної бригади. У листопаді 1987 року
бойова група «Чарлі» атакувала позиції 16-ї бригади ангольської армії в
межиріччі Чабанг і Хубе. Під час одного з вогневих нальотів був уражений
аеродром, на якому знищені чотири винищувачі МиГ-21.
За з офіційною
інформацією, на початку 1990-х років в армії ПАР були три батареї «Ріно» (в
кожної вісім гармат – два чотиригарматні взводи). Всі САУ поставлялися без
систем управління вогнем і навігації, з поступовим дообладнанням ними.
Обсяг виробництва
G6 для армії ПАР виявився невеликий – поставки САУ припали, в основному, на
період після закінчення прикордонних воєн. У 2019 році армія мала у своєму
розпорядженні 43 САУ «Ріно». Штатну чисельність батареї зменшили до шести
гармат.
G6 перебувають на
озброєнні трьох артилерійських полків: регулярного 4-го (Почефструм) і
територіальних «Наталь» і «Сандфонтейн» (Дурбан і Сандтон відповідно). За
підсумками експлуатації «Ріно» вважається в армії ПАР досить ефективною і
вдалою конструкцією.
Для
експорту був розроблений варіант G6M1A3, що відрізняється поліпшеним
ежектором, вдосконаленим досилачем і деякими іншими нововведеннями. Першим
покупцем цих машин стали Об'єднані Арабські Емірати. Поставки перших з 78
замовлених самохідок почалися в 1991 році, ними укомплектували три артполки. G6
армії ОАЕ брали участь у миротворчій місії в Косово. У серпні 2015 року одну
або дві батареї G6 морським шляхом доставили в Аден. У складі контингенту армії ОАЕ
самохідки брали участь в бойових діях проти загонів хуті у міста Таїз.
Другим і, як
виявилося, останнім закордонним покупцем G6 став Оман. Він придбав 24
самохідки, поставки яких почалися в 1995 році. Інтерес до САУ проявляли
Саудівська Аравія, Кувейт і навіть Польща. Чилі в кінці 80-х років вели переговори
про ліцензійний випуск під позначенням CC SP-45, але всі ці плани так і
залишилися на папері.
Спроби модернізації
У березні 1998 року
вперше була представлена вдосконалена САУ G6-52. Як випливає з позначення,
самохідка отримала новий ствол довжиною 52 калібри. Його маса становить 2070
кг. Ствол споряджений дульним гальмом ефективністю 38%. Обсяг зарядної камори
становить 23 л.
У порівнянні з
базовим варіантом у G6-52 удосконалено механізм заряджання – метальні заряди
тепер також подаються за допомогою цього механізму, а не вручну. Завдяки цьому
зросла швидкострільність. Перші три постріли гармата здатна здійснити упродовж
15 секунд, а за першу хвилину – випустити вісім пострілів.
У 2001 році
з'явився варіант ER G6-52L, що відрізняється зарядної каморою об'ємом 25 л і
допрацьованим дульним гальмом. В ході стрільб снарядом V-LAP у 2006 році з цієї
САУ була досягнута дальність 75 км.
Ще одним варіантом,
що використав шасі G6, стала ЗСУ з британською баштою «Марксмен» (з двома 35-мм
гарматами). Відповідний проєкт з'явився наприкінці 1994 року, проте ні він, ні
вдосконалені варіанти САУ серійно не будувалися.
Поза всяким
сумнівом, САУ G6 стала новаторською артсистемою для свого часу. Високі
балістичні якості вона поєднує з хорошою рухливістю, стійкістю до підриву на
мінах, ефективною системою управління вогнем. Однак з огляду на загальних змін
військово-політичної обстановки обсяг закупівель для армії ПАР виявився
невеликим, а експорт вдалося здійснити лише у дві країни. Наразі виробництво і
розвиток G6 припинено.
|
Екіпаж, чол. |
6 |
|
Бойова маса, т |
47 |
|
Довжина повна, м |
10,4 |
|
Довжина по корпусу, м |
9,2 |
|
Ширина, м |
3,4 |
|
Висота, м |
3,3 |
|
Кліренс, м |
0,45 |
|
Головне озброєння (боєкомплект) |
155-мм гармата (45) |
|
Допоміжне озброєння (боєкомплект) |
7,62-мм або 12,7-мм кулемет
(2000 або 1000) |
|
Потужність двигуна, к.с. |
525 |
|
Максимальна швидкість, км/год: |
|
|
на шосе |
85 |
|
на пересіченій місцевості |
30 |
|
Запас хода на шосе, км |
700 |
|
Перепони, що долаються: |
|
|
висота стінки, м |
0,5 |
|
ширина рову, м |
1 |
|
глибина броду, м |
1 |
Шановні читачі, якщо моя писанина вас зацікавила – можете докинути трошки на книжечки: https://www.buymeacoffee.com/andrijkhar9
Приватбанк: 4731 2196 4166 1818
Коментарі
Дописати коментар