Польова артилерія ДСВ Field Artillery of World War II (монографія)
Вступ
1247 року
іспанське місто Севілья, взяте в облогу арабами, здригнулося від ударів, схожих
на звуки грому. Так Європа вперше зустрілася з новою нищівною зброєю –
гарматами. У наступні століття артилерія стала неодмінним учасником численних
великих і малих конфліктів. З огляду на значні габарити перших гармат і
тривалий час, потрібний для облаштування позиції, їх застосування обмежувалось
до облоги та оборони фортець. Однак уже наприкінці XV століття набувають поширення колісні лафети – спершу досить примітивні –
які полегшили маневр артилерії та дозволили їй взаємодіяти з піхотою й кіннотою
у польових битвах. Так зароджується польова артилерія, яка невдовзі стала
основним видом артилерії наземної.
Дальший
прогрес польової артилерії відбувався паралельно з розвитком військового
мистецтва і у діалектичній єдності з ним. На початку ХХ століття з’явились
швидкострільні артилерійські системи, які дуже швидко витіснили усі застарілі
зразки. Артилерійські частини включаються у штати піхотних та кавалерійських дивізій,
стаючи їх невід’ємним компонентом. Слушність такої організації та ефективність
нових зразків артилерійського озброєння підтвердила Перша світова війна.
У
міжвоєнний період військові та конструктори провідних країн світу продовжували
активно працювати над вдосконаленням польової артилерії, осмислюючи досвід
попередньої війни й готуючись до нової. Результати їх зусиль пройшли перевірку
на полях битв Другої світової війни, у ході якої артилерія завоювала репутацію
„бога війни”. За деякими оцінками, на частку артилерії тоді припадало до 80 %
усіх завдань з вогневого ураження противника.
Після
завершення Другої світової війни пройшла переоцінка ролі польової артилерії,
пов’язана, насамперед, із прогресом ракетно-ядерного озброєння. Однак досвід
регіональних конфліктів останніх десятиліть переконливо показав важливість
артилерійської підтримки наземних з’єднань. У дуже багатьох випадках артилерію
не спроможні замінити інші засоби вогневого ураження. Це переконливо показав і
досвід відбиття російської агресії на Сході України у 2014-2016 рр., коли
влучний і своєчасний артилерійський вогонь часто слугував ключем до успіху в
бою.
Широке
застосування артилерії в сучасних війнах і збройних конфліктах зумовлює
зростання інтересу до історії її розвитку. Особливо цікавим у цьому відношенні
є період Другої світової війни, який відзначався по-справжньому масованим і
різноманітним використанням артилерії у різних видах бойових дій і на
різноманітних театрах. Зрозуміло, що для вітчизняного читача, більш-менш
обізнаного в цій темі, найбільш відомим є бойове застосування радянської
артилерії. Ми ж у нашій праці зробили спробу розширити ці знання, охопивши не
лише Східний, але й Західний фронти, а також тісно пов’язаний з ними
Північно-Африканський та Середземноморський театр воєнних дій. У боях на цих
фронтах приймали участь армії десятків країн. Охопити їх усіх у обмеженій за
обсягом публікації практично неможливо. Тому ми зупинились на чотирьох країнах,
чиї збройні сили були найчисельнішими і найбільш активними учасниками війни в
Європі – Німеччині, СРСР, Великобританії та США. Для усіх них Друга світова
війна в Європі закінчилась у травні 1945 р., а от час вступу у цю війну
різнився. Німеччина як ініціатор війни брала участь в ній від самого початку –
з 1 вересня 1939 р., 3 вересня війну Німеччині оголосила Великобританія.
17 вересня 1939 р. Радянський Союз ввів свої війська до Західної України і
Західної Білорусі, ставши де-факто учасником війни (хоч офіційна радянська і
нинішня російська історіографія стверджують, що у Другу світову війну СРСР
вступив лише 22 червня 1941 р. внаслідок агресії нацистської Німеччини).
Сполучені Штати найпізніше включились у бойові дії – вони вступили у Другу
світову війну 7 грудня 1941 р., а у Північній Африці їхні сухопутні з’єднання
висадились лише в листопаді 1942 р.
У
нашому дослідженні ми зосередили увагу на найбільш масовому сегменті польової
артилерії, а саме – артилерії дивізійної ланки. Розглянуто її організаційну
структуру в арміях Німеччини, Великобританії, США та СРСР, а також основні
зразки озброєння. Хронологічні рамки дослідження не обмежені періодом власне
Другої світової війни. Досліджено також розвиток організації та озброєння
артилерії у 20-30-х роках ХХ століття, оскільки саме в цей час були
сформульовані основні теоретичні підходи до організації та застосування
артилерії, а також створені гармати й гаубиці, що пройшли перевірку в роки
війни.
Коментарі
Дописати коментар